МАНДРІВКА ЗИМОВОЇ ДНИНИ
Частина перша
Вчора вечері вирішив прогулятись по річці Стир в пошуках риби. Приготував все необхідне, зібрав рюкзак, і сьогодні зранку вирушив в дорогу. Спланував пройтись по старих добрих місцях, по яких ходив ще минулим літом. Була підозра, що річка в цих місцях замерзла, але вирішив ризикнути. Крім того основною метою була не тільки рибалка, а й просто прогулянка, так би мовити "отходняк" після Нового року.
О восьмій ранку знімаю точку відправлення і вперед.

До першого повороту річки доходжу без проблем, стежка у глибокому снігу протоптана добре. Проте у цьому місці воду скували морози і приспали річку.

Ну що ж піду далі можливо таки знайду місце де є відкрита вода. До наступного повороту дійти було значно важче, стежка закінчилась і мені довелось прокладати слід у сніговій цілині, бути так би мовити першопрохідцем. Але і у цьому місці мене чекало розчарування, річка замерзла.

З протилежного берега було багато слідів, а на воді стояло штук п'ятдесят ось таких "рогаток"

Наскільки я розумію це залишки жерлиць, хтось добре рибалив. Ну що ж іду далі. Хоч і розумію, вище по течії швидше за все та ж ситуація. Порибалити напевно не вдасться проте нагуляю добрий апетит. Чим далі тим важче було іти снігу по коліна, стежок немає. Була навіть думка зробити снігоступи.
А річка все під кригою і під кригою. Потроху пробираюсь, на горизонті поля в снігові,


невеселі сонні села в яких в таку пору майже не видно життя,

сіре зимове небо. Картина не дуже весела, проте настрій хороший. Я у своїй стихії, на природі, подалі від міста, шуму-гаму, проблем та негараздів. По-переду обід біля вогнища, святкова їжа і якщо пощастить декілька закидів спінінга.
З'явилась чітка стежка, але у того хто її проклав напевно дуже довгі ноги. Доводиться брати на допомогу палку з найближчого зрізаного дерева для підтримки рівноваги і не переступати з сліду в слід, а перестрибувати. Пішов швидше. На протилежному березі, трошки в далині, бачу привабливу альтанку.

Літом там було б непогано посидіти в гарній компанії з шашличком. Раніше я її тут не бачив, цей не дивно. В цих краях бував коли була весна-літо і в буянні зелених кущів і дерев її не було видно.
Пройшовши чималу відстань побачив перші промоїни, це вже добре, буде шанс поспінінгувати.

Та закинувши декілька палок на воду зрозумів, що тут закинути не вийде, зверху трохи води, а під нею все одно лід.
Іду далі.Ще один поворот Стиру

і наше з Таляном місце привалу.(ми там частенько зупинялись перепочити і поїсти коли тут бували.)
Ну ось і привал. Швиденько збираю дрова, ламаю сухий очерет, декілька хвилин і вже горить багаття. А поруч спить під кригою прадавній Стир.

Далі буде...